Стильове розмаїття українського церковно-монодійного співу (на прикладі жанру кондака)
Мета статті – виявити стильове розмаїття сакральної монодії Київської митрополії за понад тисячолітню історію розвитку (на прикладі жанру кондака). Результати дослідження. Історію побутування кондака в українській церковно-співацькій традиції поділено на чотири періоди: 1) ХІ–ХІV ст. – мелізматич...
Saved in:
| Main Author: | |
|---|---|
| Format: | Article |
| Language: | English |
| Published: |
Kyiv National University of Culture and Arts
2024-12-01
|
| Series: | Вісник КНУКіМ: Серія Мистецтвознавство |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://arts-series-knukim.pp.ua/article/view/318360 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Summary: | Мета статті – виявити стильове розмаїття сакральної монодії Київської митрополії за понад тисячолітню історію розвитку (на прикладі жанру кондака).
Результати дослідження. Історію побутування кондака в українській церковно-співацькій традиції поділено на чотири періоди: 1) ХІ–ХІV ст. – мелізматичні кондаки фіксували в Кондакарях, а силабічні – у знаменних або ненотованих Мінеях і Тріодях; 2) XV – перша половина XVI ст. – кондаки записували виключно в ненотованих рукописах та стародруках; 3) від середини XVI ст. кондаки наявні в невменних і нотолінійних Iрмологіонах, а також у ненотованих Анфологіонах, Мінеях і Тріодях (містили спеціальні діакритичні символи); 4) від другої чверті ХІХ ст. піснесніви трапляються у нотованих Гласопіснцях, Напівниках, Простопініях та Піснословах (створених в Україні та за кордоном) і в ненотованих кодексах (Октоїхи, Мінеї, Тріоді Постові й Цвітні).
Наукова новизна полягає в: 1) констатації стильового розмаїття богослужбового співацького мистецтва Київської митрополії протягом її довготривалої історії; 2) обґрунтуванні тяглості та консеквентності процесу побутування монодійного співу на українських землях від Княжої доби до новітньої епохи; 3) визначенні стилів і наспівів, типових для українських кондаків (кондакарний і знаменний у добу Середньовіччя; київський, грецький і болгарський у ранньомодерну епоху; галицький та закарпатський у ХІХ–ХХІ ст.); 4) підтвердженні стильової спадковості між кондакарним (пападичним) стилем і болгарським наспівом, що наявний в українських нотолінійних Ірмологіонах; 5) зауваженні усної традиції передачі монодійних наспівів (на глас і подобен), котра існувала паралельно до писемної фіксації кондака упродовж всієї його історії.
Висновки. Попри значні зміни в ступені розспівності (мелізматичний, невматичний, силабічний), манері та способі виконання (респонсорний, гімнічний) і методах фіксації (невменний, нотолінійний, без нотації), кондаки зберегли монодійний склад, який допомагав вірянам «єдиними устами та єдиним серцем» оспівувати Бога.
|
|---|---|
| ISSN: | 2410-1176 2616-4183 |