Чи можуть докази бути недопустимими?
У статті зазначається, що пізнавальна діяльність з розслідування кримінальних правопорушень здійснюється у формі кримінального процесуального доказування. Особливістю такої діяльності є її ретроспективний характер, тобто слідчий пізнає обставини події за її відображеннями в матеріальному середовищі...
Saved in:
| Main Authors: | , , |
|---|---|
| Format: | Article |
| Language: | English |
| Published: |
State Higher Educational Establishment «Uzhhorod National University».
2025-01-01
|
| Series: | Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://visnyk-pravo.uzhnu.edu.ua/article/view/321155 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Summary: | У статті зазначається, що пізнавальна діяльність з розслідування кримінальних правопорушень здійснюється у формі кримінального процесуального доказування. Особливістю такої діяльності є її ретроспективний характер, тобто слідчий пізнає обставини події за її відображеннями в матеріальному середовищі. Для цього використовуються не будь-які засоби пізнання, а лише ті, що передбачені законом для кожної із сторін кримінального провадження, і які дозволяють кожній стороні збирати та подавати суду відомості про обставини розслідуваної події.
Зазначається, що судових доказів у готовому вигляді в природі не існує, а тому точніше говорити про процес формування доказів у кримінальному провадженні. Висловлюються сумніви щодо доцільності поділяти докази на досудові та судові. Якщо фактичні дані відповідають вимогам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність – достатності, вони є доказами на будь-якому етапі провадження.
Метою дослідження є аналіз інституту доказів та норм кримінального процесуального законодавства, якими регулюється порядок їх формування у кримінальному провадженні, а також теоретичних розробок науковців для розроблення пропозицій щодо подальшого удосконалення такої діяльності.
Здійснено аналіз теоретичних розробок та нормативного регулювання інституту доказування в історичному аспекті. Відмічається особлива активність науковців до питання визнання фактичних даних недопустимими як докази після ухвалення чинного КПК України. Висловлюються сумніви щодо доцільності розподіляти докази на ті, що використовуються під час досудового розслідування та ті, що використовуються під час судового провадження. Наводяться аргументи на підтвердження того, що за чинним КПК України досудове розслідування набуло ознак колегіального (слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, слідчий суддя), що наблизило процес формування доказів до такого, що відбувається в судових стадіях.
У висновках констатується, що недопустимими у провадженні слід вважати не докази, а фактичні дані, відомості, що отримані з порушенням визначеної законом форми.
|
|---|---|
| ISSN: | 2307-3322 2664-6153 |