Маркери художнього в есеїстиці Олександра Бойченка
Дослуджено есеїстику Олександра Бойченка – здебільшого рефлекс і рефлексію на злобу дня. Рефлекс – бо майже миттєва реакція на проблему, яка подразнює українське суспільство. Рефлексія – бо есеїст у полі свого тексту, як правило, міркує про дійсність, застосовуючи сократівську маєвтику і як спосіб...
Saved in:
| Main Author: | |
|---|---|
| Format: | Article |
| Language: | Russian |
| Published: |
Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University
2024-12-01
|
| Series: | Pitannâ Lìteraturoznavstva |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://pytlit.chnu.edu.ua/article/view/321132 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Summary: | Дослуджено есеїстику Олександра Бойченка – здебільшого рефлекс і рефлексію на злобу дня. Рефлекс – бо майже миттєва реакція на проблему, яка подразнює українське суспільство. Рефлексія – бо есеїст у полі свого тексту, як правило, міркує про дійсність, застосовуючи сократівську маєвтику і як спосіб самопізнання, і як прийом творення своїх коротких текстів, і як спосіб комунікувати з читачем. Але коли Бойченкові колонки, які зазвичай публікувалися на «Збручі», в «Країні» та інших медіа, стають книгами, тексти вихоплюються з потоку новин, позбуваються дат і оточення есеїв інших авторів, контекстуалізуються назвою книжки. І саме тоді ці тексти, що зчитувалися як есеїстика прямої дії, починають виопуклювати інші, раніше не завважувані читачами грані – починають дрейфувати у сторону художності. Насамперед ідеться про есеї, у яких Олександр Бойченко працює з власними життєвими досвідами – родина, друзі, мандрівки, долання хвороби. Звісно, можна визначити ці тексти і як мемуари, але побудовані вони за принципами художнього письма. Автор розробляє сюжети (як локальні, в кожному окремому есеї-новелі, так і наскрізні, певним чином вибудовуючи послідовність текстів у черговій книзі), застосовує іронію, сарказм, сатиру, парономазію, очуднення, оголення прийому, анахронізми, жонґлює нараторами, цілком по-постмодерністськи явно й приховано запрошує у свої тексти цитати, скрупульозно добирає епітети, створює свіжі метафори, дбає про ритм. Пишучи свої есеї, Бойченко розробляє власну парадигму лінгвістичної поведінки, творить упізнаваний стиль. Олександр Бойченко працює здебільшого в жанрі діатриби, зокрема меніппової сатири, хоча в наразі останній книзі «Гра на вибування» зауважуємо дистанціювання від цього жанру. У текстах Бойченка з’являється монологічність, відчутний також перехід до іншої стилістики, автор наближається до метамодерного дискурсу, постмодерністську гру послаблено, текстові пасажі осцилюють між іронією і щирістю.
|
|---|---|
| ISSN: | 2306-2908 |